тисячі кілометрів води

наді мною вони

відчуваю вагомість кожним

сантиметром свого тільця

ти не народжений під знаком тільця

я не шукаю причин

лиш боюсь злякати

коли не разом ми

коли повертаюсь до хати

коли підкрадаюсь ззаду

закриваю очі

цілуюю

вночі

тисячі кілометрів води

захлинаюсь

блукаю

шукаючи порятунку

у словах

ти лиш не йди

все і всіх нах

ти лиш не йди

я – не риба

коли вперше подивилась цей фільм - тиждень ходила в дикий ейфорії
щиро запрошую всіх на перегляд анонс

Когда фортуна отворачивается от тебя, за ее спиной можно делать все,что угодно (с)

хочеш я запитаю в неба

де закінчується простір і починається час

ти скажеш ні-ні не треба

ти скажеш немає нас

хочеш я запитаю для тебе

де з’являється осінь і помирає наш день

ти скажеш ні-ні не треба

ти скажеш нехай іде

хочеш я запитаю ранок

де народжується джерело

ти скажеш вже на останок

нічого ж насправді не було

ти залишаєш знаки

і сліди

запахи

твої всюди розхляпані

розхристані

спогади

потріпані вітром

незрозумілих сподівань

це як коли ти маєш гарні дитячі спогади

про таємне місце

приходиш туди а там згарище

і навіть спогади згорають вмить

не залишається нічого

тільки обвуглені клапті...

мій ангел ходить в конверсах. ми з ним домовились, що я куплю для нього колись таки оригінальні Converse. і це обов’язково буде така ж модель, як ота, котру ти колись давно кільканадцять життів тому мені допоміг вибрати. ще у нас з ангелом домовленість за музику: я добираю краще з можливих доступних мені аудіофайлів, а він (ангел) береже мене від можливих автомобілів, що методично прагнуть розцілувати мене своїм залізяччям...

отакі вони ангели...

і навіть можна було б у тебе закохатися

якби не пішов дощ

зі сполоханих сміхом і шелестом нашого одягу

хмар

омар

дрібно перебираючи свої щупальця

втікав подалі від нашого божевілля

спільного

одного на двох

дихання

піску

моря

світанку

ґанок наших почуттів

виявився зовсім трухлявим

осипався

не озираючись

на все що могло би бути
 

ти знов не прийдеш завтра рано

я знов не вимкнула свічки

ти скажеш «о, небесна панно»

на тому березі ріки

не маю спокою і сну

не знаю як же далі бути

я розливаю самоту

аби лиш зовсім не забутись
 

очі твої - море безкрає, я в них то купаюсь, то потопаю... (с) Єжи Моття.



і може, навіть, я знову зникну на 7 днів.... я би звичайно хотіла зникнути на "зовсім"..... але всі, кого я питала, не знають такого числа...

моя маленька брехня

я так часто тебе забуваю

що втрачаю коня

по дорозі до нашого раю

моя маленька брехня

я не вмію тебе тримати

щоб не йти навмання

і навчитись правду казати

****************

 

часом наші з тобою нестосунки нагадують мені роботу шахтарів

безнадійно й давно покинутих копалень

ми так само довбемося об стіни каміння

в пошуках невідомо чого

ми так само знаходячи хоч крихту чорного

нашого золота

тішимося

і втрачаємо

забуваючи людську подобу

замурзані брудом брехні