я чекала дощу і побути удвох

намагалась тебе зрозуміти

ти вчиняєш мені дивний переполох

я вже йду і цього не змінити

не сумую без тебе тільки дивно

якось скільки треба переступити

щоб не було тобі отак зимно

серед теплого місяця літа

серед натовпу диких людей

серед дивних імпровізацій

я вже йду і цього не змінити

тепер доторкнутись тільки б до пальців




ПеС:  нічого особистого, лиш рештки приступу графоманії...

було прикольно. хоча тусня була діаметрально-протилежна мені%) але це не так важливо, коли є хтось кому треба, шоб ти була поряд! досиділи допоки сонце не прийшло вмиватися в ставку... пострибала до несхочу... і натворила трохи графоманьського...

воть...

тримати за руки загублене щастя

з тобою коханий нам більше не вдасться

«я більше не буду» мені обіцяєш

мені все відомо і ти це знаєш

я не сумую за тим що вже було

спільне минуле я вже забула

будиночок на краю озера. ранок. ніч міцно обіймає плесо пеленою вранішнього туману. роса осідає на все навколо… і ти так ніжно вдивляєшся в мої очі, шукаючи там дощу, що так і не наважився піти… одяг набирає й собі отої молочної примари, стаючи вогким і чужинським… звільнення… і лиш озерному відображенню кучерявих хмар відомі наші вранішні обряди… так ми зустрічаємо сонце.

За гранню твоєю танцюють тобі кольори:
Червоний із жовтим у схованки граються

Б.-О. Горобчук

за гранню твоєю танцюю тобі кольори:

червоний із жовтим у схованки граються

я лиш не почула, що ти сказав – повтори

бо я вже втомилась шукати спільного щастя

я вже втомилася змінювати вектори

квапно складати валізи за океани

я знов не почула, що ти сказав – повтори

бо ж я тобі скажу «нічого не буде між нами»

не буде крім довгої відстані у роки

жодних літер і повідомлень на скриньку

і я не подам тобі більше своєї руки

коли тобі стане на серденьку зовсім гидко

нині дізналася же ож два моїх минулих хтіло зі мноу одружитися...
добре шо їм таки не вистачило духу про це сказати... бо я би тоді точно напудило в штанєта %)

не тому, що я боюся "серйозни/тривалих" стосунків. нє.... просто.... боюсь... відповідальності за когось... за чиїсь невиправдані почуття...

правда за одного з них може би й пішла, але розумію, що помирати довелося б фізично потім...
і боятися за себе...

і взагалі-то в мене дуже кльовий настрій, з нагоди переможеного мною мого ж рекорду (маю шість робіт %) сама з себе в шоці) а ще! А ще! Вот оце от пост п. Олексюка ну просто таки дуже кльовський. Спасіба радной! Ти луччий! Вір в то!)) і похуй всі ті Василі з вагінальними головами і туалєтними арт-менеджерами))))

дивилися мульт. дуже весело!


скоро буде кіно на дворі) чекайте анонсів!

несе мене нині, бо:

ти приходиш до мене без стуку у сни

але нащо ти мені одне поясни

я ночую так чи інакше сама

час від часу навіть ночую вдома...

ти можеш не чекати моєї згоди

я віддаю тобі всі ключі

з тобою поряд я не горда

ти лиш піди із моїх снів

я випадково тебе знайшла

серед натовпу втрачених вулиць

я так довго до тебе йшла

і ми знов розминулись

я чекала тебе під дощем

і тримала для тебе вірність

заховала під своїм плащем

моя подруга наша вічність

сумно

коли ти вирішуєш за нас двох

чи варто тобі померти

і обираєш не правильно ствердну відповідь

сумно

коли ти знову обереш не ті двері

в теплих водах своєї ванни

я навіть не знатиму про те

ти ж не запрошуєш мене більше

зимно

усвідомлювати

вже в котре

свою безпорадність…
 

„Горду неприборкану і злочинно вродливу”

І. Роздобудько

Коли твої дерева матимуть запах ванілі, а колеса того потяга розстріляють мене своїми криками, спитаю: якою буде тепер наша країна? Ти кинеш на мене свій погляд, а в очах буде „що ти хочеш?”

...і всі радіостанції і вокзали тягтимуть мене від тебе...

В наших країнах тепер строгий візовий режим, в моїй ти – персона нон-грата і тобі ніколи, чуєш, ніколи не видадуть візи!

Господи, невже він так і не здогадався

– її очі померли через нього!

І. Роздобудько

жінка з мертвими очима

приходить до мене у сні

стоїть за твоїми плечима

щось хоче сказати мені

я відвертаю погляд

вдаю що її там нема

тихо беру твою руку

вона зникає сама

прикидаюся вранці

чую її холодок

ми її підступів бранці

вона закриває замок